Уявіть яким буде ваше місто (село) чи школа через сто років.

Світ зміниться. Не світитиме уже яскраво сонце і якщо раптом комусь здасться, що крізь сірі хмари пробиваються  сонячні промінні, то це ілюзія, адже це не що інше, як світло від прожекторів.  Більше не побачимо ми голубого неба, але й споглядати на сіре небо, яким воно  буде,  стане розкішшю, яку можуть дозволити собі лиш люди, що живуть на самих вершинах багатоповерхівках, для інших - недоступно. Із низу видно лиш дуже високі будинки. Вони всі сірі і одинакові. Архітектори б хотіли будувати їх красивими та оригінальними, але задля економії простору вони були змушенні побудувати їх як одноманітні кам'яні коробки. Знаходитися в місті нестерпно, навкруг сморід й до жаху спекотне повітря. Поодинокі люди, яких рідко побачиш посеред вулиці, ходитмуть в медичних масках. Це ілюзія, вона їх більше не здатна захищати від токсичного повітря, але так спокійніше. Ти повернешся додому, після років розлуки. Побачиш свій дім і не впізнаєш уже його.  Про те, що це він, можна  буде здогадатися  лиш через вказівку Джі Пі еС. Після того, як зайдеш у будинок, то направишся на  мінус шостий поверх, ти знатимеш де це, адже жив у точнісінько такому самому будинку, власне кажучи, в цьому світі  всі будинки  точнісінько  такі ж.  Стук у двері, ти удома. Даремно, що світ розвалюватиметься  й кричатиме в агонії, ти вдома і це головне.